— Не дуже, — третій обізвавсь. Он диви, не промахнусь. — Кинув і цей. Ярема хотів одхилитись і, як підрізаний, присів.
— А… вбили!… Ті два тікали не оглядаючись. А в бік гострим кінцем врізалась сокира і скривавлена впала, коли ударивсь об свіжий пеньок Ярема.
Прийшов другий.
— О, Яремо! Я-ж спіткнувся. Чого-б тобі було йти? Хоч-би донести до хати.
Ярема стогнав. Другий крутився біля його: затуляв виразок.
Потім побіг до хати. Там спали. Застукав. Злякана жінка одчинила нарешті, почула про чоловіка.
— Ой, лишенько! Чуло-ж моє серце! Казала — не йди! Плаче, а там пугач: гугу-у-гугу-у! Зливаються крики. А син Яремин пішов з дядьком по батька.
Виє простоволоса жінка. Витирає голими кулачками свої сльози хлопчик, собака дивиться на нього, потім сутужно підвів голову, з натугою завив.
А не так далеко од хати лежить на червонім пеньку Ярема, а в проваллі — дуб.
 |
|
