Чи далеко-недавно, чи близько-давно ходив вітер? Проходив він за містом, у проваллях, підіймав на синіх крилах сміття, що розкидалося по полі, за Вовчими Байраками.
Вночі, в свята, і тут і далі десь лазили промені прожектору, сковзалися, розбивалися туманними кружальцями.
… Довго, довго шуміли дерева з північних лісів; довго, довго сміялися кам'яні мури, та все луна йшла по проваллях привидом.
Сиротливо бився вітер, в тривозі бився, граючись на згуках трамваїв, залазив спати в кручі і тихо дрімав.
Виходили люди в день на смітники, рилися брудними руками, знаходили смердючі ганчірки, раділи; а потім розходилися по місту; потім розходилися по норах.
Був-жив Сизон, по норі Середній, ходив у місто, кожного ранку простягав він руку, дивився в очі вітру… Другої руки не було в нього — потяг одрізав.
І стояв він на розі та все повторював:
— Дайте, Христа ради…
Пани проходили, дивились у синій, закутаний фабричним димом, простір, потім повертали свої очі
