З другого боку, від дороги, дім був далеко солїднїйший. Мурована брама, що вела на широке подвірє, була обставлена з права і з лїва шопами та стайнями. Над криницею величезний вяз кидав тїнь на саму середину подвіря. В глубинї блискотїли чотири вікна першого поверха дому, над ґанком стирчав у гору голубник. Тілько й було всеї кокетерії у дядька Мерлїє, що раз на десять лїт казав білити ту фасаду. Її тілько що вибілили перед тим і вона блищала ся на цїле село, коли сонце в опівдень обливало її своїм промінєм.
Уже двацять лїт дядько Мерлїє був мером[1] Рокрези. Його поважали за те, що зумів доробити ся маєтку. Говорили, що у него 80 тисяч франків капіталу наскладаного гріш до гроша. Коли женив ся з Мадлєною Гімар, що в посагу принесла йому отсей млин, у него не було нї гроша. Але Мадлєна нїколи не каялась, що вийшла за него: господарь з него був добрий. Тепер жінка померла і він лишив ся вдівцем з одинокою дочкою Франсуазою. Що й казати, він міг би собі спочити на старости лїт і лишити млинове
- ↑ Громадським начальником.
