опришком. А що найменше, був се нероба, бо частенько його здиба́ли в траві заспаного в таку пору, коли йому слїд би було працювати. Хатчина, в якій він жив, на краю лїса, також не подабала на житло чесного чоловіка. Коли-би хто розпустив чутку, що він товаришує з лїсовими вовками, то баби в Рокрезї і тому не дуже-б дивували ся. Та все таки молоді дївчата зважувались інколи брати його в оборону, бо той непевний чоловік, високий і рослий мов тополя, був дуже вродливий, з білим лицем і русявою бородою та волосєм, котре до сонця вилискувалось мов золото. І ось одного прегарного поранку Франсуаза заявила батькови, що любить Домінїка і нїколи не згодить ся вийти замуж за кого иньшого.
Можна собі подумати, який то був удар для дядька Мерлїє. Він своїм звичаєм не сказав нїчого. Лице його оставалось задумане, але внутрішня веселість не сьвітилась уже в очах. Батько і дочка во́рсились одно на одне весь тиждень. Франсуаза також ходила мов прибита. Дядька Мерлїє найбільше мучила думка, яким способом той анахтемський опришок присусїдив ся до його дочки. Домінїк нїколи не заходив до млина. Мельник по-
