чав підстерігати Домінїка і підстеріг його на противнім березї, де він лежав у траві, удаючи, що спить. Франсуаза могла бачити його зі своєї сьвітлицї. Так ось воно як! Вони покохали ся, приглядаючись собі крізь млинове колесо!
Минув іще тиждень. Франсуаза ставалась ще більше понурою. Дядько Мерлїє все ще не говорив анї слова. На конець раз вечером, не кажучи нїчого, сам привів Домінїка. Франсуаза як раз у тій хвилї накривала стіл. Вона, бачилось, не здивувалась, а тілько поклала ще одну тарілку; тілько ямочки знов показались на її щоках і уста почали по давньому всьміхати ся. Рано дядько Мерлїє зайшов до хатини Домінїка; там оба мущини побесїдували собі по щирости, позамикавши двері й вікна. Нїхто нїколи не дізнав ся, про що вони бесїдували. Те тілько певно, що виходячи від Домінїка дядько Мерлїє говорив з ним уже як із сином. Очевидно старий признав гарним і чесним хлопцем того неробу, що вилежував ся в траві і завертав голову дївчатам.
Гутірка пішла по селї. Баби стоячи на порогах своїх домів так і торохтїли про нерозум дядька Мерлїє, що хоче посвоячитись із непотрібом. А він про всї ті
