Того ранку сонце встало надзвичайно пишно. День обіцював бути парний. Над лїсами мов золото проблискувало, а з лугів піднимали ся білі випари. Село проснулось, чистеньке і гарненьке, а околиця з її кришталевою річкою та жерелами була пристроєна мов китиця квіток. Але той прекрасний день не веселив нїкого. Селяне бачили, як капітан ходив довкола млина, глядїв на сусїднї доми, переходив на той бік Морелї і відси розпізнавав місцевість крізь перспективу. Дядько Мерлїє не відступав його і очевидно дещо пояснював. Потім капітан розставив вояків по-за стїнами, по-за деревами, в дуплах. Головна часть віддїлу розложила ся на подвірю млина. Значить, прийдеть ся битись? І коли дядько Мерлїє вернув ся, всї обернулись до нього з питанями. Він кивнув головою. Так таки прийде до битви.
Франсуаза і Домінїк були на подвірю і глядїли на нього. Він виняв в кінцї люльку з рота і сказав:
— Так, мої небожата, годї буде вам повінчати ся завтра.
Домінїк з затисненими зубами і гнївно наморщеним чолом не зводив ока з лїсів, немов дожидаючи приходу Пру-
