саків. Франсуаза, дуже блїда, поважна, ходила сюди й туди, подаючи воякам усего, чого жадали. Вони варили юшку серед подвіря і сьміялись дожидаючи обіду.
Тим часом капітан був дуже рад. Він оглянув простору сьвітлицю в млинї з вікнами на ріку. І тепер сидячи коло криницї гуторив з дядьком Мерлїє.
— У вас тут правдива фортеця, — говорив він, — ми певно продержимось тут до вечера… Ті розбійники припізнились. Вони повинні вже були бути тут.
Мельник оставав ся неповорушний. Йому вже ввижало ся, що його млин горить. Але він не жалував ся, бо очевидно бачив, що се було-б надармо. Він тілько сказав:
— А не забудьте сховати човник за колесо. Там такий закамарочок, де його можна скрити. Хто знає, може нащо пригодить ся.
Капітан видав наказ. Той капітан, то був статний мущина, коло сорока лїт, високого росту, гарний лицем. Йому мабуть любо було дивитись на Франсуазу і Домінїка. Він цїкавив ся ними так, як коли-б уже й зовсїм забув про недалеку битву. Він очей не зводив із Франсуази,
