а його палкі очи ясно говорили, що її красота очарувала його. Нараз він повернув ся до Домінїка і запитав:
— А ви чому не в армії?
— Я чужоземець, — відповів молодий парубок.
Ся відповідь, бачилось, не вдоволила капітана. Він моргнув одним оком і всьміхнув ся. Милувати ся, мовляв, із Франсуазою далеко приємнїйше, нїж з гарматами.
Домінїк бачучи той усьміх додав:
— Я не тутешнїй, але можу впакувати кулю в людську голову на пятьсот кроків. Он там моя мисливська стрільба, в кутї, за вашими плечима.
— Вона може вам придати ся, — спокійно сказав капітан.
Франсуаза наблизилась, злегка дрожачи. Не дбаючи про присутних Домінїк узяв і стиснув обі руки, які вона простягла до него, немов шукаючи захисту. Капітан знов усьміхнув ся, але не додав анї слова. Він сидїв, поставивши шпаду між колїна, вперши очи в далечінь і немов тонучи в якихсь думах.
Була вже десята година. Спека ставала дуже докучливою. Настала глубока тиша. На подвірю в тїни шоп вояки розложились їсти юшку. Нїякий шум не до-
