дожидали за запертими віконницями, позираючи крізь продовбані щілини. Капітан лишив ся сам на дворі і присїв на почіпки за маленькою стїнкою, поки сальва йшла за сальвою. Порозставлювані на вулицї вояки відстрілюючись уступали крок за кроком. Але все таки один за другим вертали ся на подвірє, бо неприятель вибивав їх зі становищ. Їм велено було вичікувати, не показуватись, щоб неприятель не міг дізнати ся, який великий відряд, з котрим має дїло. Минула ще година. І коли прийшов сержант кажучи, що на вулицї лишились ще тілько два чи три вояки, капітан виняв годинник і сказав:
— Пів до третої. Треба продержатись іще чотири години.
Він велїв затарасувати широку браму, що виходила на вулицю, і приготовити все до завзятого опору. Прусаки були на другім боцї Морелї, то й нїчого було бояти ся наглого нападу. Правда, два кільометри понизше був міст, але вони мабуть не знали про нього, а трудно було подумати, щоб відважились переходити ріку в брід. Для того капітан казав пильнувати тілько дороги. Головного атаку треба було надїятись від поля.
