І справдї, сухий тріск почув ся в старім вязї і кінчик гильки упав колишучись. Але молоді люди не рушали ся з місця, приковані страшним видом. На краю лїса один Прусак нараз виступив із-за дерева немов із-за кулїси, замахав руками в повітрі і впав горілиць. І нїщо більше не щебернуло. Оба мерцї немов-би спали на сонцї; в заспаній окрузї нїчого не було видно. Навіть ляскіт перестрілки урвав ся. Тілько Морель стиха булькотала. Дядько Мерлїє вийшов зо млина поглядаючи на капітана з видом зачудуваня, немов-би питаючи його, чи вже все скінчило ся?
— Готують ся до завзятїйшого нападу, — шепнув капітан. — Стережіть ся, не стїйте тут.
Він ще не договорив, коли грюкнула страшенна сальва. Великий вяз немов обкосило, з нього посипалось листє. На щастє Прусаки вицїлили за надто високо. Домінїк потягнув, майже понїс Франсуазу, а дядько Мерлїє поспішав за ними кричачи:
— Сховайте ся до пивницї, її стїни сильні!
Але вони не слухали і війшли до великої сьвітлицї, де з десять вояків мовчки
