Більше як годину сипали на млин градом кулї. Коли кулї вдарялись о камінь, то чути було, як розплескані з легким плюскотом падали до Морелї. Між гильками дерев вони пролїтали з легким шумом. Інколи ломіт звіщав, що попадали в старе колесо. Вояки в млинї шанували свої набої і стріляли тілько тодї, коли могли вицїлити. Час від часу капітан виймав годинник і глядїв, котра година. І коли куля пробивала віконницю і застрягала в стелї, він бубонїв:
— Чотири години… Трудно буде продержатись так довго.
Мало-по-малу та страшна перестрілка справдї зачала дошкуляти старому млинови. Одна віконниця упала в воду продїравлена кулями як решето; прийшлось замінити її матерацом. Дядько Мерлїє що хвиля наражав своє житє, щоб пересьвідчитись про руіну свого бідного колеса, котрого ломіт хапав його за серце. Тепер уже колесу зовсїм конець, нїякий майстер не направить його. Вояки мусїли відтягнути дядька Мерлїє в кут сьвітлицї. Домінїк благав Франсуазу, щоб ішла геть, але вона уперлась бути коло нього. Сїла в куточку позаду великої дубової шафи, що захищала її. А таки ку-
