ля запорола шафу, аж засвистїла. Тодї Домінїк став перед нею. Він ще не стріляв; держав стрільбу в руцї, але не міг пройти до вікна заступленого вояками. При кождій сальві здригав ся поміст.
— Бачність! бачність — нараз закричав капітан.
Він побачив, як із лїса виступила велика, темна маса. В тій хвилї залунала страшенна сальва. Немов вихор пролетїв понад млином. Відлетїла друга віконниця і крізь отвір влїтали кулї до середини. Два вояки упали на поміст. Один і не рушив ся; його віднесли під стїну, бо заваджав. Другий судорожно кидав ся просячи, щоб його доконали; але його не слухали. Нові кулї влїтали раз за разом; кождий сторонив ся і старав ся найти стрільницю, щоб відповідати на огонь. Третього вояка ранила куля. Він не говорив і слова, лише присїв коло стола з безмисним і непорушним поглядом. Бачучи се все, Франсуаза в переляку безтямно відіпхнула свій столець і присїла на помостї; їй здавалось, що там куля не так легко досягне її. Тим часом знесли подушки з цїлого дому і заткали до половини вікна. Кругом по сьвітлицї лежали
