ба поглянути. І вернув ся до млина з мовчазливим та спокійним видом.
Коли офіцир зажадав у нього стравунку для своїх вояків, він відповів, що люде в Рокрезї не привикли, щоб з ними поводились грубо і що силою від них не дістане нїчого, але коли йому дадуть повну волю дїланя, він бере ся уладити все. Офіцир зразу розсердив ся за той супокійний тон, але в кінцї уляг сумирним і ясним словам старого. Закликав його навіть до себе і запитав:
— Як зове ся той лїс, он там насупротив?
— Соваль.
— А який він за-вбільшки?
Мельник позирнув йому просто в лице.
— Не можу вам сказати докладно… Коли вам треба провідника, то тут є хлопцї, що знають у лїсї кождий корчик. Та тілько я не міркую найти такого, котрий узяв ся-б проводити вас.
І пішов. За годину воєнна контрибубуция хлїбом і стравами, якої домагав ся офіцир, була зібрана на подвірю млина. Надходила ніч. Франсуаза з переляком слїдила за кождим рухом вояків. Вона не відходила від сьвітлицї, в котрій був запертий Домінїк. Коло семої години пере-
