жила убійчу мінуту. Бачила, як офіцир увійшов до нього і чула їх голоси. За мінуту офіцир показав ся на порозї і по нїмецьки видав приказ, якого вона не розуміла; але коли дванацять вояків на подвірю стали в ряд з карабінами на раменах, вона вся затремтїла від ніг до голови, замерла душею. Всьому конець! Його зараз розстріляють. Дванацять хлопа простояли так десять мінут. Голос Домінїка звучав усе різким відказом від чогось. Нїколи ще Франсуаза не терпіла такої муки. В кінцї офіцир вийшов грюкнувши дверима і проговорив по француски:
— Добре, подумайте! Даю вам час до завтра рана.
І дав знак воякам розійтись. Франсуаза стояла мов одуріла. Дядько Мерлїє не переставав курити люльку, цїкаво поглядаючи на вояків; потім наблизив ся до неї, взяв її за руку з батьківською нїжністю і відпровадив на поверх до її кімнатки.
— Сиди тихо, — сказав до неї — і постарай ся заснути… А завтра дасть Бог час, дасть і пораду.
Виходячи замкнув її з обережности. Він усе твердив, що баба нї до якого по-
