ли він буде далеко, нехай усї нещастя впадуть на неї, вона все знесе, щоб тілько він жив. Еґоїзм її любови вимагав поперед усього, щоб він був живий.
— Добре, — сказав Домінїк, — я зроблю, як ваша воля.
По тім вони не промовили анї слова. Домінїк отворив вікно. Але наглий шум оледенив їх. Двері заскрипіли, немов хтось відчиняв їх. Очевидно вартовий почув їх голоси, хоч вони розмовляли тілько пошепки. І обоє стоячи рядом дожидали в смертельній трівозї. Двері знов заскрипіли, але не відчинились. Обоє аж лекше відітхнули, порозумівши, що се вояк, лежачи під дверима, обернув ся на другий бік. І справдї настала тиша, виразно почули його хропінє. Домінїк зажадав, щоб Франсуаза вернулась поперед усього до своєї кімнати. Він обняв її і мовчки попрощав ся з нею. По тім поміг їй вхопитись за зелїзний щебель, і сам також ухопив ся за нього. Але рішучо не хотїв спускати ся в низ доти, доки вона не долїзе до своєї кімнати. Коли Франсуаза переступила через своє вікно, вихилила ся крізь нього і сказала ледви чутно:
— До побаченя, любий мій!
