По тім опершись о варцаб почала слїдити за Домінїком. Ніч була все ще гарна. Вона поглянула туди, де стояв вартовий, але не побачила його. Кілька разів дочувала шелест повою, о який спускаючись зачіпляв ся Домінїк. По тім затріщало колесо і легкий плюск води ознаймив їй, що молодий парубок найшов човник. За хвилю справдї вона розпізнала чорну тїнь човника на сїрому плесї Морелї. Тодї страшна тривога здавила їй горло. Кождої хвилї ждала окрику вартового; кождий шелест у далечинї видававсь їй серед нічної тишини поспішними кроками вояків, брязкотом шабель та набиванєм карабінів. Але хвиля минала за хвилею, околиця оставалась спокійна. Домінїк мусїв уже причалити до тамтого берега. Франсуаза нїчого більше не бачила. Урочиста, нїма тиша ночи. Аж ось нараз почув ся тупіт, приглушений крик, і щось немов важко повалилось на землю. По тім тиша залягла ще глубша. Тут вона почула, що смертельний холод ледом стинає кров у її жилах — і завмерла серед непроглядної пітьми.
