— Коли так, — закричав він, то я розстріляю вас замісь нього! — І велїв воякам стати в ряд. Дядько Мерлїє стояв незляканий. Він з легка здвигнув раменами, немов хотїв сказати, що цїла та комедия йому не до смаку. Очевидно він не вірив, щоб можна було так нї за се нї за те розстріляти чоловіка. Але коли вояки наготовились, він промовив спокійно;
— А, так ви таки не жартуєте? Ну, як хочете. Коли вам доконче треба когось розстріляти, то розстрілюйте собі мене.
Але Франсуаза встала, сама себе не тямлячи з переляку. Вона підійшла до офіцира і сказала:
— Змилуйтесь! Не робіть нїчого батькови! Вбийте мене замісь нього… Я всему винна. Я помогла Домінїкови втекти.
— Мовчи, дївко! — скрикнув дядько Мерлїє. — Пощо брешеш! Я, пане, замкнув її на ключ. Бреше вона!
— Нї, я не брешу, — горячо відповіла молода дївчина. — Я злїзла вікном, я намовила Домінїка втїкати… Се правда, чиста правда!
Старий одебелїв. Він вичитував із її очей, що вона говорить правду. Ах, ті дїти зі своїми чутями! все попсують! — Тодї він розсердив ся.
