— Вона божевільна, не слухайте її! Вона дурить вас. Кіньчіть живо…
Вона давай знов упевняти їх про його невинність. Припала на колїна, благаючи і хлипаючи. Офіцир спокійно дивив ся на ту сцену душевної муки.
— Боже мій, — сказав він нарештї, — я хапаюсь за вашого батька, бо не маю в руках другого! Постарайтесь вишукати тамтого, а ваш батько останеть ся живий.
Вона добру хвилю дивилась на нього витріщивши очи від такого нелюдського предложеня.
— Се страшна річ! — промовила вона. — Де я вам найду Домінїка? Він утїк. Я не знаю, де він тепер.
— Вибирайте, що хочете. Або він — або ваш батько!
— Боже мій, хиба-ж я можу вибирати? Коли-б я навіть знала, де Домінїк, то чи-ж можу вибирати?… Ви ріжете моє серце… Лїпше-б менї самій умерти. Забийте мене, благаю вас, забийте мене!
Але вид слїз і розпуки мабуть надоїв уже офіцирови. Він крикнув:
— Ну, досить того! Я буду добрий і дам вам дві година часу. Коли за дві години ваш улюблений не буде тут, то ваш батько відповість за нього.
