туди, де лежало велике камінє. Самі ноги донесли її до великої иви, на закутку луки. Там нахилившись вона побачила калюжу крови. Так, се було те саме місце! І пішла за слїдом Домінїка по протолоченій траві. Туди тїкав він; видно було, як чиїсь величезні кроки протоптали траву півперек сїножати. Дальше слїд загубив ся. Але на сусїднїй сїножати знов віднайшла його. За тим слїдом дійшла до краю лїса, де вже нїчого не можна було розпізнати.
Франсуаза пішла в глуб лїса. Лекше їй було на самотї. Присїла на хвильку. Потому пригадавши, що час минає, схопилась. Як давно вона вийшла зо млина? Пять мінут? пів години? Вона вже й о сьвітї не тямила. Може Домінїк сховав ся в одній знайомій гущавинї, де раз рано лущили горіхи? Побігла в ту гущавину, пошниряла. Тілько дрозд вилетїв із неї і засвистав свою коротку, невеселу пісеньку. Тут їй прийшло на думку, що може він сховав ся в одній печері, в якій часто чатував на дичину. Але печера була пуста. Дарма шукати його! Де його тут найти? І мало помалу в нїй виростало бажанє таки найти його. Вона прискорювала кроку, обхоплена страшною нетер-
