маєш, що попав єси в цьвітник, тілько натуральний, де замісь грядок — луги, а замісь корчів — величезні дерева. Коли в опівдень соняшне промінє сипле просто з неба, тїнь блїднїє, розпалені і привялені трави дрімають на соняшній спецї, то з долу в ту пору пробігає якийсь ледовитий трепіт по її сподових листочках.
І от тут то на краю прогалини млин дядька Мерлїє оживляв своїм шумом весь той зелений закуток. Сам млин, побудований з дерева і полїплений глиною, був, бачилось, старий як сьвіт. Він стояв до половини в водї; Морель у тім місцї розширюєть ся в прозірчасте плесо; поперек неї збудована гать; вода спадала з висоти кількох метрів на млинове колесо, що тріщало крутячись та нагадувало кашель служницї-бабусї, постарілої в службі. Коли дядькови Мерлїє радили зробити иньше колесо, він тілько хитав головою і говорив, що нове колесо буде лїнивійше та не таке привичне до роботи, і направляв старе чим тілько трапилось: скалєм з бочок, заржавілим зелїзєм, цинковими та оловяними бляхами. І колесо немов-би ще веселїйше крутилось від того, а обриси його стали зовсїм дивоглядні, бо поросло травою і мохом. Коли вода обливала його
