Зібралися в Шелюка на нараду — що робити?
— Коли їх заарештували? — питав старий голова „Просвіти”.
— Сьогодні рано…
Чи забрали які документи?
— Власне ще не помітно цього, — сказав Тузько: — Але можуть їх намацати… Вони в секретаря Польового зашиті в одежі…
— А що там є?
— Го-го!.. — тільки махнув рукою Кришевський: — списки, пляни…
— Що ж робити?
— Треба за всяку ціну визволити товаришів… Інакше… все пропало! — сказав Тузько.
— Не пропало! Не сміє пропасти!.. Бути на порозі визволення і знову впасти! Ні, ні! — вигукував старий Шелюк: — Ось що: спробуймо викрасти їх…
— Неможливо, — сумно озвався Кришевський: — Пробували вже… Вони збільшили сторожу й охорону…
— Може дасться підкупити когось?
— Сумніваюся, щоб можна було підкупити когось із сторожі… Хіба що попитатися б ублагати когось з українців… з їхньої верхівки…
— Хто з свідоміших українців є в них? Я старий, мені нема вже чим ризикувати — і так скоро піду в „нашу, не свою” сиру землю. Піду до наших українців-комуністів… Хай порадять…
— Там, у партії, є Варецька, Сіряченко, Стрільченко, Любецький… — почав Тузько.
— Любецький міг би все зробити, але ж то правовірний комуніст…
— Ось що, панове, — насамперед я постараюся побачитися з панею Варецькою… Колись
