віддався цій новій „педаґоґічній” праці. В той сам час брав живу участь і в громадянській роботі. Його помічником у військовій роботі був давній його приятель і однодумець поручник Володимир Ковдерський. Праця кипіла.
Галя також не дармувала. Як свідома українка й учителька, вона розуміла вагу рідної освіти. Тож вступила, як член, до шкільного комітету, де з запалом віддалася справі організації рідної школи, а головно — дитячих садків. Вона ж була й ініціяторкою „літературних ранків”, що (як потім показалося) дали такі гарні наслідки.
— А знаєш, Ромку, — якось говорила Галя при обіді свойому чоловікові, вся розчервоніла від захоплення: — Ми хочемо уладити ще небувалу імпрезу!..
— А що таке?
— Дитячі садки потребують грошей, а шкільний комітет їх у належній сумі не має…
— Ну, і…
— І ми рішили здобути ці гроші так, як це робили колись у нас, у Галичині…
— А саме?
— Хочемо уладити велику народню забаву в Олександрівському парку. У нас, у Галичині, то називали: фестин; а тут в афішах ми хочемо назвати: „Сорочинський ярмарок”…
— Думка не погана…
— Вже утворили комітет: Шелюк, Остріжка, Шумський, Тузько, Кришевський і я…
— Ну, певно! — засміявся Роман: — без нашого Гриця вода не освятиться!..
— Але й ти, Ромку, мусиш нам допомогти… і Володко також…
— Добре, добре…
— Насамперед прийшли з сотні кілька ко-
