заків, бо треба багато майструвати… Я буду при „колесі щастя”… Треба все гарно уладити.
— Гаразд… Ти… моя непосидюча натура!..
— А сам який?.. — боронилася Галя.
Дійсно гарне, змістовне, творче життя!..
…„Сорочинський ярмарок” удався на славу й був саме в розпалі.
В центрі парку в колесі побудовано багато яток[1] Чого-чого там не було!
Ось в одній прегарні гончарські вироби: збанки, миски, глечики, горнятка — просто з Опішні, аж очі вбирають у себе!
Ось друга — тут намиста, ковтки, хрестики, стрічки, хустки та інший дівчачий крам.
Ось — овочі, городовина (доставила місцева сільсько-господарська школа). Які розкішні кавуни, дині (мельони), виноград!
Ось ятка з бубликами, пампушками, сластьонами, медяниками, маківниками. Поруч — правдива харчівня з варениками, українським борщем, вишнівкою, запіканкою, тощо.
У досить великій ятці містилася льотерія-аллєґрі (вента).
Оподалік на травичці стояла правдива степова гарба, а біля неї лежали й ремигали сірі українські воли, з жовто-блакитними стрічками на рогах; а ці роги в промірі — добрий метр, а то й більш! (Це також власність сіль.-госп. школи).
В самій середині цього колеса яток — підвищення з дощок (естрада) для виступів оркестри й просвітянського хору.
На сусідній галявині — „колесо щастя”. До стовпа прикріплене колесо; на ньому числа від 1 до 24. Скарбник продає чергових 24 квитки по
- ↑ Так на Великій Україні називають шатра, що їх ставлять на базарі чи ярмарку з ріжним крамом.
