50 копійок, це складає суму в 12 карбованців. Для розигрів кожного разу береться якусь річ вартости 6 карбованців (значить — зовсім порядну й привабливу) Крутять колесо — на якому числі зупиниться вказівка, те виграє дану річ. Далі — продають серію квитків на чергову річ, і так тягнеться, поки є охочі грати. Речі, призначені для розигрів, знаходяться тут же на поличках — приманюють публіку та заохочують спробувати щастя…
Якщо додати до цього привітну керівничку, гарну паню в пишному народньому убранні — не диво, що біля „колеса щастя” аж роїлося від цікавих.
Тою панею була Галя Сумна.
Ось одна жінка виграла сито, а при черговому тягненні вона ж — 10 кіля муки. Голосний регіт юрби супроводив щасливу. А треба знати, що 10 кіля муки — це тоді була вже поважна річ, бо часами давалася в знаки недостача харчевих припасів.
Ось на чергу прийшов прегарний збаночок.
— Купуйте, купуйте квитки! Хто виграє цей збанок, тому він принесе щастя! Купуйте!..
Квитки розібрано. Колесо крутиться.
— Виграло число 13!
— Прошу дати мені моє щастя, пані… пані Галино…
Галя глянула на мужчину, що говорив ці слова — і… збанок випав їй з рук та, на щастя, неушкоджений покотився по траві…
— Ах!.. Це ви?!.
Перед нею стояв і усміхався високий мужчина в цивільному убранні. Галя пізнала сотника Івана Любецького.
— Так… це я у власній особі…
— Яка несподівана зустріч! Але чекайте… де ж Роман? Пані Клявдіє, — звернулася вона до
