Дзвінок у передсінку знову відірвав Романа. Повернувся з симпатичною бльондинкою, літ 28.
— Моя товаришка Ольга Варецька, пан Любецький Іван…
З Шелюком Ольга була вже знайома.
Рекомендую тобі, Іване: це якраз той наш Льойд Джорж у спідниці, про якого я тобі говорив…
— Романе, не жартуй… Ви не слухайте його, товаришу… плете казна що…
Роман вступив у розмову з Шелюком, Іван зайнявся Ольгою.
— Дуже мені приємно пізнати вас, — почав Любецький, — Роман мені казав, що ви, товаришко, добре орієнтуєтеся в політичній ситуації…
— Та де там!.. — усміхнулася Ольга.
— Ну, в усякому разі це повинні знати: є тут у вас комітет боротьбистів?
— Так, так… Я сама — член партії. „Партком“ міститься на Почтовій вулиці, 28, кімната 3.
— Дякую… Мені це дуже важно знати…
Ввійшла Галя. Привіталася…
— Ромцю, — звернулася до чоловіка, — може вже накривати до обіду? Хто ще має прийти?
— Та ще повинні б були прийти панство Остріжки та Володко Ковдерський…
— Ага… раз… два… Вісім осіб… Добре… Вибачайте, — звернулася до гостей, — мушу приступити до виконання обовязків господині й на — хвилину залишити приємне товариство…
Галя вийшла, а в світлиці розмова поплила своєю чергою далі…
„Чоловік стріляє, а Бог кулі носить”, каже пословиця.
Не так воно часом складається, як бажається.
