— Підлі тхорі! Підступні гади! — хвилювався полковник.
Це вони… комуністичні боївки…
— Провокатори! — додав хтось із старшини.
Літня нічка коротка. Ось уже й зарожевіло на сході. З містечка ніхто не показувався…
— Гарматою по ринку — вогонь! розпорядився полковник.
Але в цей час прискакав вістун з фронту.
— Пане полковнику, помітний рух ворожих частин… Розпочинають наступ… — доносив козак полковникові Пантрукові.
— Їхнє щастя… — полковник махнув рукою в напрямі села: — Дамо раду їм потім… тепер залишіть у спокою… Пане сотнику! — звернувся до Романа: — Держіть напрям на Л. Вирушайте негайно!
Слухаю!..
Полковник з кіннотою і гарматою подався в сторону фронту, а Роман повів свої змучені, голодні й поденервовані частини далі на захід до містечка Л.
А в Д. біля кількох розбитих гранатами крамниць уже поралося правдиве шумовиння.
|
|
— Ну, здається, це остання наша позиція, — говорив Роман до Володка: — Ось за нами й Збруч. Там уже піші частини зайняли позиції…
— Богу дякувати… перейдемо до нормальної служби…
— Цього мало, Володку… Розумієш?.. Мабуть підготовку вже закінчено… В наступ підемо…
Ах, якби скоріше!..
Так розмовляли приятелі увечорі. А ранком Ковдерський уже рапортував свойому командирові:
