Перейти до вмісту

Сторінка:Зубенко Іван. Галина (1934).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Підлі тхорі! Підступні гади! — хвилювався полковник.

 Це вони… комуністичні боївки…

— Провокатори! — додав хтось із старшини.

Літня нічка коротка. Ось уже й зарожевіло на сході. З містечка ніхто не показувався…

— Гарматою по ринку — вогонь!  розпорядився полковник.

Але в цей час прискакав вістун з фронту.

— Пане полковнику, помітний рух ворожих частин… Розпочинають наступ… — доносив козак полковникові Пантрукові.

— Їхнє щастя… — полковник махнув рукою в напрямі села: — Дамо раду їм потім… тепер залишіть у спокою… Пане сотнику! — звернувся до Романа: — Держіть напрям на Л. Вирушайте негайно!

 Слухаю!..

Полковник з кіннотою і гарматою подався в сторону фронту, а Роман повів свої змучені, голодні й поденервовані частини далі на захід до містечка Л.

А в Д. біля кількох розбитих гранатами крамниць уже поралося правдиве шумовиння.

—     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —

— Ну, здається, це остання наша позиція, — говорив Роман до Володка: — Ось за нами й Збруч. Там уже піші частини зайняли позиції…

— Богу дякувати… перейдемо до нормальної служби…

— Цього мало, Володку… Розумієш?.. Мабуть підготовку вже закінчено… В наступ підемо…

 Ах, якби скоріше!..

Так розмовляли приятелі увечорі. А ранком Ковдерський уже рапортував свойому командирові: