Перейти до вмісту

Сторінка:Зубенко Іван. Галина (1934).djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Хіба що ввечорі…

— Прийдіть… прийдіть… Пригадаємо собі Н.-У. Як то час біжить! Здається, що це вчора було…

— Гаразд… я прийду…

— От і добре… Ми стоїмо в школі… Я буду вас чекати…

— Дуже? — пожартував Роман.

— Може…  і нагло додала поспішно: — Ну, поки прощавайте… власне: до побачення… Так?

— Так… Бувайте здорові… сестро Тамаро…

Не оглядаючись, вона скорою ходою пішла своєю дорогою, а Роман поволі наближався до своїх Тусир.

Пополудні він поголився, причепурився, а над вечір, сідаючи на коня, говорив Ковдерському:

— Уважай, Володку, — будеш на деякий час моїм заступником… Я… їду до комадира полку…

Перший раз Роман Ковдерському збрехав.

—     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —     —

— Яка вона мила і… гарна, — думав Роман, глядячи на усміхнену сестру Тамару.

Йому було приємно в її товаристві.

Вечоріло.

Якось воно так сталося, що Роман і не помітив, як опинився з сестрою Тамарою в садочку сам-на-сам.

Решта товариства була в школі. Он звідти несеться сміх, гамір. Ось почали співати, чути пригривку на гітарі.

А вони — в садочку, на лавочці. Сидять близько одне до одного. Розмова ллється.

— Як гарно на дворі! — шепче вона.

— Так… Добре, що хоч із погодою нам пощастило на відпочинку…

— Пригадую шкільні часи… як була гімна-