В селі З., недалеко від Підволочиськ, дещо метушливо. Від одного кінця села до другого блискавкою перелітала вістка: донька управителя школи, молоденька вчителька Галя X., виходить заміж за „закордонця”.
— І тож-то не боїться йти за чужинця! — хитала головою одна в гурті жінок.
— Адіт, кумо, — та який же він чужинець? Ніби то такий же руський, як і ми… українець…
— Кажуть — багатий… свій фільварок має…
— А я чула, що він — найстарший військовий…
— Ох-хо-хо… Правду кажуть: люба-згуба.
Серед нечисленних панночок у селі інші розмови:
— Він зовсім не такий елєґант, як наші…
— Волію Усусусів… Ах, скоріше б приходили!..
— І не дуже гарний…
— Крутилася з одним, а тепер виходить за другого…
Звичайно: легка „приятельська” заздрість і може біль з приводу нездійснених сподівань.
Лише зрідка щира думка:
— Щаслива Галька… Дніпро-Славуту, Київ, Полтаву побачить… На Україну поїде…
А сама Галина X., предмет загальної уваги, ні про що не думала, тільки про свойого Романа.
Не русяві кучері, не шовковий вусок, навіть не ранґа (сотник і командир кулеметної школи, вже
