Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/17

Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час золоте зерно́!
З трепетом любви мати щирая
Обійме його,
Кровю теплою накормить його,
Оберіжливо виростить його.

Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильніі, думка чесная, —
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сійте в головах думи вольніі,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастє й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу рілю
Впадуть сімена думки вашоі!
28 марта 1880.

 

---

IV.

 

Вже сонечко знов по лугах
Почало́ весняную роботу;
І знов по широких полях
Полили́сь ріки людського поту.

По тихій, по чистій ріці
Знов сріблястая риба гуляє;
По голій, тісній толоці
Знов худоба худа шкандибає.

Звенить птахів співами ліс
І зазуля кує коло кладки;
Дорогою тягне ся віз —
Секвестратор в село за податки.
28 марта 1880.

 

---