Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/16

І найдужше над тим
Дивувалась зима,
Що на цвіт той дрібний
В неі сили нема.
27 марта 1880.

 

---

II.

 

Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу роскішная дрож пронимає.
Жде спрагла земля плодотворноі зливи
І вітер над нею гуляє бурхливий
І з заходу темная хмара летить —
 Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —
Мабуть благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливоі зміни, —
Ті хмари — плідноі будущини тіни,
Що людськість мов красна весна обновить…
 Гримить!
 1880.

---

III.

Гріє сонечко!
Усміхаєся небо яснеє,
Звонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездні-глу́біни
Кришталевого океану…
 Встань,
Встань орачу! Вже прогули́ вітри,
Проскрипів мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груди радісно бєсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.