|
|
Лице небесне прояснилось
І блиском роскоші займилось,
Надіі румянцем паліє —
Міні в тюрмі аж серце мліє.
Нараз в безмірному просторі,
Мов парус на далекім морі,
Маленька хмарка виринає
І звільна з тиха надпливає.
Щось в ній мутиться і трепече,
Немов у серце молодече
Вірвеся думка сумовита,
Трівоги хмаркою вповита.
Та промінь сонця гнеть зцілує
З лиця небес хмаринку тую,
Лиш на рісницях золотистих
Дві три краплиночки зависли.
О небо, кришталеве море,
Що защеміло в серці твоім
В тій хвили? Чи землі дрібноі
Велике, непроглядне горе?…
29 марта 1880.
|
Ще щебече у садочку соловій |
