Та не так тепер в садочку як було:
Вечір в маю, співом все село гуло́,
По вулиці дівчатонька, наче рій,
На вишеньці висвистує соловій.
Не так нині як бувало! Півсмерком
Не йдуть селом дівчатонька ходірком,
Не виводять співаночок на весь двір
Соловієви на вишеньці в супір.
Ось з роботи перемучені спішать,
Руки й ноги мов відрубані болять, —
Не до жартів йім сердешним та пісень,
Лиш спочити б, наробивши ся весь день!
Важко якось соловію щебетать,
Важко весну, хоч як красну зустрічать,
Голосить природи радість на весь мір,
Наче людському нещастю на докір.
А ще жаль єму й супірниць, що йіх спів
По селу враз з єго свистом гомонів.
Що то жде йіх?… Слюб з нелюбом, рій дітий,
Та вйідливая свекруха й муж лихий.
1881.
Весно, ох довго ж на тебе чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом замісць себе до вбогоі хати
Голод і холод, руіну і страти
В гості ти шлеш?
Бач, уже май зачинаєсь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на світ?
Пусто і мертво по полю, по гаю,
Лиш оловяніі хмари вкривають
Весь небозвід.
