„У хлопа в селі він до служби нанявсь.
— „Не верну до міста — говорить. —
Тут ліпше, бо лиш хлібороб заробля,
А кривди нікому не творить“.
„Ну, що з ним балакать?… Звязали єго,
І врадили, цадик, до тебе
Везти єго й слізно благати: Ратуй
Сиріт в тій великій потребі!
„Се дибик проклятий опутав єго!
Найди, святий цадику, слово
Що є найміцнійше, заклятє страшне,
І вижени ворога злого!
„Нехай він проклятий єго не мутить,
Спокійний най сон єго буде!
Нехай те сумлінє єго замовчить,
Щоб жити він міг, як всі люде!
28—30 авг. 1889.
З гешефту лиш, кажете, жениться жид,
А серця у него не має…
А знаєте, кілько гешефт той нераз
Любви в собі й горя скриває?
Гешефт! А який то, спитайте, гешефт?
Що всякими бідами битий,
Від малку в тій думці ховає ся жид,
Щоб хоч оженившись пожити!
Сто раз не дойість, не допє, не доспить,
І голод і бійку приймає,
То й знає він добре, що в нужді такій
Любов наче цвіт увядає.
Не бійтеся, вміє цінить він любов,
І всю благодать єі божу!
