Та що, як землі під картофлю нема,
Куди його думать про рожу!…
Та от хотьби й я! Чи сидів би я тут
У клятому сьому застінку,
Як би я з любови не був оженивсь,
Як би не любив свою жінку!
Я з першою жінкою, бачте, розвівсь,
Тай доси в'на з тямки не никне —
Любив я єі!… Чоловік наче хміль,
До всякоі тички привикне.
Хоть смійтесь, а таки любив я єі,
З любви навіть з нею розвівся…
Ни, ни, розкажу! А то скажете ще:
Плете, мов дуриці найівся.
Я з малку до поля, до коней, коров,
До хлопськоі всьоі роботи,
До плуга, мотики, пили й топора
Найбільше над все мав охоти.
Ни, батько й найшов міні дівчину тут,
В Жовтанцях: здорова, вродлива
І простого хову — піде до коров,
До сіна, до ціпа, до млива.
Вподобав я Файгу. А батько єі
Коршмар був, богатий як дідько,
Хоч шляху в Жовтанцях тоді не було,
А гостей в коршмі було рідко.
Вподобав чомусь і мене той коршмар,
Хоч я і зовсім був убогий.
Женивсь я і жить перейшов поки що
До тестя, в коршму́ край дороги.
Ба, десь так за тиждень, за другий — гляжу:
Спить тесть мій весь день, мов убитий.
Смерком якісь хлопи прийдуть, пють, йідять
Тай ще собі кажуть платити.
