„Двадцять вісім тисяч шісток!“
Шепт іде, мов в листю дощ.
Ей, озлив мене той шепіт,
Я на лавку вилажу́.
„Слухайте, бенай Ізруайль,[1]
Я вам массе[2] розкажу́!
Бачив сон я сеі ночи.
Мацюпіньким червячком
Я повзу мов, підповзаю
Перед сам Єгови трон.
Бачу я: вага велика
Настановлена стоіть,
Коло неі сам Міхуайль
Меч поломінний держить.
Аж іде наш Майлех, згорбивсь,
Піт з чола єго тече,
Двадцять вісім тисяч шісток
У мішку він волоче.
„Боже, я весь вік молив ся,
Не творив нікому зла
І рука моя для бідних
Все отворена була:
У готових, чистих грошех
Ось заслуга є ціла!“
„На вагу!“ — сказав Єгова.
Майлех кинув срібла міх,
І вага перехилилась
Аж архангелу до ніг.
„А тепер — сказав Єгова —
Я питатиму. Кладіть
На другу́ тарілку кождий
Підсудимого одвіт!
Сам ти заробив ті гроші?“
„Ні“ — рік Майлех і дрожав,
І на другій вже тарілці
Той одвіт єго лежав.
І, о диво! те маленьке
Слово „ні“ одним кивко́м
Двадцять вісім тисяч шісток
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/293
Цю сторінку схвалено
