Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/294

Зрівноважило цілком.
„А ти знав, — пита Єгова —
Відки йде маєток твій?
Знав, що кождий гріш в нім — кривда
І неправда і розбій?“
Затремтів ще дужше Майлех,
Гнувсь і корчивсь і цідив
Ледви чутно: „Знав, о Боже,
Але ж се не я робив!“
І ся відповідь була вже
На вазі — і щож от се?
Двадцять вісім тисяч шісток
Фівкли в го́ру, мов пірце.
„А ти знав, — пита Єгова —
Що сімя твоя ціла
За ті гроші своі душі
На погибіль віддала?“
Та на ті слова вже Майлех
Відказать ніщо не міг,
Почорнів увесь і наче
Звялий лист звалив ся з ніг.
„Проч з ним відси!“ — загриміло
З трону. — „Ошуканець сей
Поки жив, побожним видом
Все ошукував людей,
А по смерти думав Бога
Сими грішми підкупить!
Проч з ним! Ще єму на плечі
Тіі гроші прикріпить!…“
Знаєш, доси в остовпіню
Слухали всі моіх слів,
Але скоро лиш скінчив я,
Раптом хор весь заревів:
„Гвалту! Епікур! Безбожник!
Геть! Най більш тут не дихне!“
І юрбою навалились,
З школи виперли мене.
А у сінех ну місити,
Бити, штовхати під бік —
Ледво я з житєм із рук йіх
Вирвав ся, на силу втік.“