Перейти до вмісту

Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


І в мить спалить всю землю тую
З всіма́ неправдами єі,
Перелома хао́с твердую
Шкарлущу скріплоі землі…

І наче золото в горнилі
Сей світ очистить ся зовсім —
І чиста, в невечерній силі
Засьяє правда й воля в нім.
2 апр. 1880.

 


III.
 

До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих і моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць і трудів
Чень і моя доложить ся цеглина.

А як мільйонів куплений слезами
День світла, щастя й волі засвитає,
То чень в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
2 апр. 1880.

 


IV.
 

Нехай і так, що згину я
Забутий десь під тином,
Що всі моі думки, діла
Сліду не лишать, мов та мгла
На небі синім!

Нехай і так! Я радо йду
На чесне, праве діло!
За него радо в горю вмру
І аж до гробу додержу
Свій прапор ціло.
31 мая 1880.