Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/399

СМЕРТЬ КАІНА.

Убивши брата, Каін много літ
Блукав по світі. Мов бичі кроваві
Єго гонило щось із краю в край.
І був весь світ ненависний єму,
Ненависна земля і море й ранній
Пожар небес і тихозора ніч.
Ненависні були єму всі люде:
Бо в кождому лицю людсько́му бачив
Кроваве, синє Авеля лице —
То в передсмертних судрогах, то знов
З застилим виразом страшного болю,
Докору й передсмертноі трівоги.
Ненависна була єму і та,
Котру колись любив він більш вітця
І матері і більш всего́ на світі —
Єго сестра і жінка враз, нелюба
За те, що йій імя було — людина,
Що Авелеві були в неі очи
І голос Авелів і серце щире, —
За те, що так єго любила вірно,
Що хоч сама невинна й чиста серцем,
Не вагувала ся для него все
Покинути, з проклятим поділити
Єго прокляту долю.

 Наче тінь
Вона ходила з ним. Із уст єі
Ніколи Каін не почув докору,
Хоч вид єі і голос і любов
Були єму найтяжшим, ненастанним