Докіль ще недосяглим ідеалом
Для міліонів ситість, тепла хата, —
Докіль на лицях сльози ніби ралом
Борозди риють, — доки зимна крата
Тюремна руки путає робучі,
Мруть з голоду бездомні сиротята,
Пишають ся під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсутя́ й обмани
І світ заражують, докіль могучі
„Стовпи“ отруту ллють в народні рани,
Думки кують, для прихоті своєі
Люд трупом стелють люті Тамерлани!
Ох, загніздись на дні душі моєі
Важкая думо! Сильними кліщами
Стискай те серце, скоро б від твоєі
Схибнув я стежки! Ночами і днями
Шепчи над вухом; „Ти слуга нещасних!
Працюй для них словами і руками
Без бажань власних, без вдоволень власних!“
28 нояб. 1883.
