Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/49

Мяхкеє серце ваше, мов тернами.
Подумаєш: Оттак жить! — і нераз
Самому страшно, защемить у груди…
Чиж так живуть з людьми-братами люде?

Не так повинні! Щоб не так жили,
Щоб брата і в найменшому пізнали,
За те як раз до бою ви пішли,
На поклик правди проти бре́хні стали…
Боріте ся! Терпіть! По всій земли
Рівнайте стежку правді! Де застали
Лиш гложє, тернє, там по вас нехай
Зазеленіє жито наче гай!
19 апр. 1880.

 

---

VIII.

 

Не люде наші вороги,
Хоч люде гонять нас і судять
І запирають до тюрми
І висмівають нас і гу́дять.

Бо люде що? Камінє те,
Котре розбурхана весною
Валами котить і несе
Ріка розлитая з собою.

Не в людях зло, а в путах тих,
Котрі незримими вузлами
Скрутили сильних і слабих
З йіх мукою і йіх ділами.

Мов Ляокоон серед змий,
Так люд увесь в тих путах вє ся…
Ох і коли ж той скрут страшний
На тілі велетня порве ся?
9 апр. 1880.

 

---