V. Каменярі.
Я бачив дивний сон. Немов передомною
Безмірна, а пуста і дика площина,
А я, прикований ланцом зелізним стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло житє і жаль порили,
І в оці кождого горить любови жар,
А руки в кождого ланци мов гадь обвили,
А плечі кождого до долу ся схилили,
Бо два́ить всіх оден страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий зелізний молот,
І голос сильний нам з гори мов грім гримить:
Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд і спрагу й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.
І всі ми як оден підняли в го́ру руки
І тисяч молотів о камінь загуло.
І в тисячні боки розприскали ся штуки
Та відривки скали: ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о камяне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кровавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз,
І пядь за пядею ми місця здобували. —
