„А ти, що йдеш під стягами тирана.
Облитий кровю праведних героів,
Ти смієш Мирона імя поганить?
„Геть, привиде! В небутність, із котроі
Повстав, ось тут тобі назад розлить ся,
Щоб не спиняв мя від борби святоі!“
Та хоч той голос, наче остра криця
Рвав серце в мні, я з місця не вступав ся,
Лиш враз до ока піднялась рушниця.
„Ха, ха!“ — двійник мій з мене реготав ся, —
Стріляти хочеш? Щож, стріляй, прояво!
Я тіни куль ніколи не лякав ся!
„Ось грудь моя! Намір і вистріль жваво!
А як живий від твоіх куль просто́ю,
На тебе стрілить буду мати право.
„І кулею прошиблена святою,
Оттою кулею, що освячена
До найсвятійшого за людськість бою,
„Щезати мусить всяка тварь мерзена,
Усякий привид злудноі уяви,
І пересуд і вся мара злиденна“.
Я мовчки ду́ло в грудь єго направив
І стрілив — та не чути й грюку того,
А ворог мій ані змигнув з постави.
„Сам бачиш марність порива́ня свого —
Сказав. — Під вид мій дурно ти підшив ся,
Ніщо єси, щезай же до нічого!“
Він стрілив. Я між трупи повалив ся.
6—9 янв. 1883.
