Ця сторінка вичитана
Пекло, здавалось, було в ту годину…
Грім, як шалений, стогнав і ревів,
Блискавок стріли літали без впину,
Ввесь небозвід то палав, то чорнів.
Буря пройшла, і я з жахом питаю:
Що-ж то зробилось з коханого краю?
Певно руїну та буря зробила?
Кажуть: „вербу десь розбиту добила“.
Думко! коли і тебе виливаю
В слово холодкеє, в пісню свою,
Пекло таке-ж я в душі своїй маю —
Спалює всю воно душу мою…
Думко! остужена словом людським, —
Пісне! що зробиш ти в краї моїм?
Може й ти вдариш в вербу недобиту,
В ту, що жила, не радіючи світу?!
1904 р.
