Перейти до вмісту

Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Душа моя — пустка холодна й німа…
Нічого в тій пустці самотній нема:
То вітер розвіяв, то хвилі зірвали,
То, граючись, діти малі розібрали.

Душа моя — дно безджерельне й сухе,
Де тільки сіріе каміння важке…
Тім сірим камінням колись в мої груди
Все били без жалю, жалкуючи, люде.


1904 р.