Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/64

Як зграя радісна пташок,
Легкі і сніжно-білі,
Пісни мої під небом десь
Літали і дзвеніли.

І з неба кликали вони
До братства, до любови…
Та час, проносючись, бризнув
На їхні крила крови.

1906 р.