Ця сторінка вичитана
Вона ішла… але здавалося мені,
Що ніжний пролісок в снігу зоріє,
Встає з під нього і радіє
Промінню, сонцю і весні.
Вона ішла… мені ж здавалось, що газель,
По-між кущами кроком полохливим,
Назустріч бистреням бурхливим,
У-низ спускається зо скель.
Вона ішла… і їй всміхалися гаї,
Вітри несли їй пахощі майові,
Вклонялись трави їй шовкові
І щебетали соловї.
Вона пройшла і зникла десь у сизій млі…
І ніби з нею все пройшло на віки:
Весна, бажання і утіхи,
І вся краса життя й землі.
1905 р.
