Перейти до вмісту

Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Місяць, закоханий в ніч чарівну,
Сяє, щасливий, і світе;
Сонце цілує рожеву весну,
В травах кохаються квіти.

Місяць не дума про ранок страшний,
Сонця пітьма не лякає,
Квіти не стогнуть у день весняний:
„Осінь нас бідних чекає“…

Чом-же, скажи мені, нас по-весні,
В ранок роскішного квітня,
Мучуть-лякають примари страшні,
Осінь і ніч безпросвітна?…


1904 р.