Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/98

Люблю іі, зову своєю,
Як пташку жалую її,
В полях, в гаях гуляю з нею,
Співаю їй пісні свої.

Вона-ж, замислена, крізь сльози,
Все журно дивиться кудись,
Немов шукає по дорозі
Того, що сратила колись.

1906 р.