Ця сторінка вичитана
Стужа гірше скаженїє,
Пражить до кісток.
Сплять покійним сном хатини,
Напхані людьми…
Сторож тишу самотини
Рушить чобітьми.
Змерз, а плута по дорозї, —
Хуґа йме всього;
Посивіла на морозї
Борода його.
Хоч би місяць блис потрошку…
Де той ранок є?
І з журби в чугунну дошку
Якось сумно бє.
Роскачалась, завиває
Дошка голоснїш;
Дужче серце заниває,
Туга — дошкульнїш!
З Грекова.
Бувають години;
Все хочеть ся злити,
Нудьгу без причини
Із ким подїлити.
Всїм серце та груди
Розкрив би охоче,
