се дві липи, котрі своїми розлогими галузами покривають маленьку площу перед церквою, окружену довкола селянськими хатами, стодолами й подвірцями. Такого спокійного й затишного місця я не змігби нїде найти, і от я кажу собі винести з гостинницї сюди столик і крісло, пю тут каву й читаю собі Гомера. Одного разу, коли я припадком одного гарного пополудня прийшов під липи, довкола було зовсїм пусто. Всї були в полї, тільки оден хлопчина, може шестилїтнїй, сидїв на землї й держав між колїнами двома руками наперед себе другу дитину — може піврічну, так що служив їй нїби кріслом, і хоч дуже живий, як се видно було з його чорних очей, — держав себе зовсїм спокійно. Менї сподобав ся сей вид: я присїв на плузї, що стояв напротив і нарисував сю братську позу з великим захопленнєм. Я додав ще поблизький пліт, ворота від стодоли і кілька поломаних колїс, усе як тут було, і по годинї побачив, що я зробив дуже цїкавий і добре зґрупований рисунок, не додавши нїчого від себе. Се скріпило мене в моїм намірі на будуче держатись близько природи. Тільки вона одна незмірно богата і тільки вона одна творить великого артиста. Можна богато сказати на користь правил, менче більше те саме, що можна сказати на похвалу міщанської суспільности: чоловік образований по правилам не утворить нїколи чогось зовсїм злого, без смаку, так само як той, що кермуєть ся законами і оглядом на добробит, нїколи не зможе бути злим судїдом або великим злочинником; але натомість всякі привила (хай там говорять, що хочуть), знищуть правдиве почуттє природи і правдиве її представленнє! Ти скажеш, що се за гостро сказано: що вони тільки ограничають, усувають дикі пагонцї і т. и. — Мій друже, чи хочеш, щоб я тобі навів порівняннє? То так, як і коханнє! —
Молодий чоловік кохає цїлим серцем дївчину,
